Монстри під ліжком.

Дитина може боятися монстра під ліжком або чудовиська в шафі. А може боятися виступати на сцені, спати на одинці в кімнаті (або в темряві), і переживати, що хтось із близьких колись помре. Все це абсолютно нормально. Головне, правильно реагувати, відрізняти страх від тривоги і не допускати, щоб все перетворилося у фобію.

Ви нарешті вийшли з дитячої, причинили за собою двері, і, налив чашку чаю, зручно розташувалися в кріслі, щоб подивитися серіал. Проходить хвилина і ви чуєте: «Мама, посидь зі мною, мені страшно!». До цього ви довго сиділи, світили ліхтариком під ліжко, тримали за руку. Все без толку. Здається, він просто знущається! Видихаєте і йдете за дитиною.

Страх — це природний, закладений в нас еволюцією механізм, який допомагає виживати і адаптуватися. Він може бути відсутнім або, навпаки, бути дуже сильним. Це сигнал, що потрібно в житті щось змінити. Питання одне: як визначити цю межу. Як зрозуміти, коли страх — це нормально, а коли потрібна допомога фахівця. Крім того, страх потрібно відрізняти від тривоги.

​Тривога — стан побоювання без видимої причини (монстр під ліжком — видима причина, якщо що). Навколо все спокійно, але хочеться терміново кудись зникнути, в животі утворюється порожнеча, серцебиття частішає, а тиск підвищується. Тривога допомагає нам бути уважними, утримувати фокус, концентруватися, але це робота психіки на межі. Такий стан вимотує. Висока тривожність у дітей може призводити до неврозів і відставання в розвитку. Страх, на відміну від тривоги, має конкретні причини, їх можна розпізнати.

Типи страхів змінюються залежно від віку і мають свої особливості.

З народження немовлята бояться одного — зникнення мами або дорослого, який її замінює. Це зрозуміло: немовлята не здатні вижити самостійно. Тому фахівці з теорії прихильності і закликають всіх мам реагувати на плач дітей, не залишати їх на самоті, проводити якомога більше часу у фізичному контакті.

У 6-8 місяців діти починають боятися незнайомців. Якщо ще недавно вони посміхалися і простягали ручки кожному зустрічному, то тепер можуть заходиться у плачі навіть при вигляді рідної бабусі. Це нормально і пройде. І дитину, і бабусю потрібно просто заспокоїти. Але якщо бабусі можна розповісти про вікову психологію, то немовляті пропонувати раціональні доводи по боротьбі зі страхами не рекомендується ще кілька років.

З 1 року до 3 років діти бояться сепарації — зникнення мами. Адже саме мама — гарант і запорука добробуту (і психічного й фізичного), а ще будь-яких змін. Світ розширюється і поступово зникає думка про власну всемогутність. Раптом виявляється, що світ величезний, а ти — маленький. Стає страшно. Потрібні острівці стабільності. Комусь з дітей важливо, щоб всі дії відбувалися в строго визначеному порядку, для когось-чітке положення речей у просторі, хтось любить одні і ті ж ігри, а у кого-то присутні всі ці форми.

4-6 років — період ірраціональних страхів. Чарівне час розвитку фантазії, нестримного творчості і гри. А ще час, коли під ліжками з'являються монстри, всі кущі у вечірньому парку підозріло шелестять, піна для ванни приховує, що знаходиться на дні, а похід в туалет в новому місці, особливо з шумливими трубами, стає подвигом.

Ще 4-7 років – час, коли ми усвідомлюємо, що життя не вічне, і починаємо думати про смерть, нашої і рідних. Саме в цьому віці діти задають найбільше запитань про те, що буде, коли я помру, коли помре мама і чи можна як-небудь скасувати це.

У 7-12 років діти починають боятися цілком реальних речей: пожежі, терористичних актів, укусів комах, змій, лікарів, війни. Щоб страхи не множилися, краще контролювати потоки новин, які обрушуються на дитячу психіку. Часто в цьому бувають винні новини по телевізору, які не пропускають батьки (або бабуся). Там світ складається з воєн, вбивств і природних катастроф. І як тут зрозуміти, що реальність інша, якщо у тебе в житті тільки школа і новини?

Представьте команду. Нажмите, чтобы добавить фото, тексты, ссылки или подключите данные коллекции.